2 серпня 2017 року набрав чинності Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”. Це – один із пакету законодавчих актів, що мають на меті привести ринок надання житлово-комунальних послуг в Україні у цивілізований стан, сприяти енергозбереженню, а відтак – і енергетичній незалежності нашої держави. А втім, одразу після оприлюднення нового закону в мережі Інтернет, навколо нього з’явилося чимало домислів.

Пропонуємо разом розібратися, для чого був прийнятий цей закон, що він насправді передбачає, і чому не варто вірити чуткам і домислам навколо нього.

Що взагалі спричинило появу Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”?

Ні для кого не є секретом, що Україна є одним із “лідерів” сумного антирейтингу неефективного використання енергетичних ресурсів. Нераціональне, неефективне використання ресурсів справляє прямий негативний вплив на енергетичну незалежність нашої країни, стан національної економіки і добробут кожної окремої родини.

Саме тому протягом останніх років в Україні багато уваги приділяється економії енергетичних та інших ресурсів. Однак економія ресурсів неможлива без повного обліку їх споживання. Тож постало завдання обладнати 100% будівель вузлами обліку теплової енергії, гарячої та питної води.

Саме це завдання і має вирішити Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” (питання обліку електричної енергії та природного газу вже врегульовані відповідно законами України “Про ринок електричної енергії”, “Про забезпечення комерційного обліку природного газу” та “Про ринок природного газу”). Причому закон не обмежується вузьким підходом - вимогою встановити вузли обліку. Натомість він передбачає ще й низку вимог організаційного характеру та стимулів, які мають гарантувати, що 100% облік призведе до економії ресурсів, а не залишиться “річчю в собі”.

Отже, закон дає такі основні “посили”:

1. Насамперед, для багатоквартирних будинків закон закладає принцип, який можна сформулювати так: “усе, що ввійшло в будинок, має бути оплачене”. Йдеться про те, що раціональне використання і збереження ресурсу - чи то теплової енергії, чи то води - після того, як він потрапляє до внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку, є відповідальністю співвласників.

Чому закон обрав такий підхід? Досі власники квартир розраховувалися за комунальні послуги за показаннями квартирних засобів обліку і мало турбувалися про стан свого спільного майна за межами квартири. Втрати води і теплової енергії в будинку “по дорозі” до квартири фактично лягали на плечі постачальних організацій. А тим часом внутрішньобудинкові мережі, а так само і огороджувальні конструкції будівлі, є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку - власників квартир і нежитлових приміщень у ньому. Тепло- і водопостачальні підприємства не можуть (і не мають повноважень) ремонтувати зіпсовані труби в підвалах, щоби з них не “тікала” вода, чи утеплювати стіни будинку, щоби зберегти тепло; це - відповідальність співвласників багатоквартирного будинку.

Відтепер законодавчо встановлено принцип, що об’єм теплової енергії та води, зафіксований “на вході” в будинок, повинен бути оплачений споживачами у такому будинку. Інша річ - як саме цей об’єм буде між ними розподілений, але про це ми поговоримо нижче.

2. Закон вимагає, що всі будівлі, приєднані до мереж централізованого тепло- і водопостачання, повинні бути обладнані вузлами комерційного обліку теплової енергії і води відповідно (т.зв. “будинковими” лічильниками). Це логічно, якщо враховувати попередній принцип, що “все має бути оплачене”. Щоб знати достовірний об’єм цього “всього”, і потрібні будинкові вузли обліку.

Зауважимо, що вимога обладнання вузлами комерційного обліку стосується не лише багатоквартирних будинків, але і садибних (індивідуальних), і інших, в тому числі нежитлових (т.зв. “офісних”, промислових тощо), будівель - усіх, що приєднані до мереж централізованого тепло- і водопостачання. Визначальним є саме факт приєднання будівлі до зазначених мереж.

Строки встановлення вузлів обліку закон передбачив такі:

- теплової енергії в усіх будівлях (житлових і нежитлових)- протягом року з дня набрання чинності законом (2 серпня 2018 року),

- гарячої та питної води для нежитлових будівель - протягом одного року з дня набрання чинності законом (2 серпня 2018 року),

- гарячої та питної води для житлових будівель - протягом двох років із дня набрання чинності законом (2 серпня 2019 року).

Обов’язок зі встановлення будинкових вузлів обліку закон покладає на операторів зовнішніх інженерних мереж - у більшості випадків ними є тепло- і водопостачальні підприємства. Щоправда, встановлюватися вузли обліку будуть за рахунок власника (співвласників) будівлі, який (які) і буде власником вузла обліку. Закон передбачає, що оператор повинен попередити власника (співвласників) про намір встановити вузол обліку та про вартість такого встановлення. Якщо власник (співвласники) будівлі не висловить бажання встановити вузол комерційного обліку самостійно, то його встановить оператор, а витрачені кошти стягне з власника (співвласників) будівлі у вигляді спеціального внеску, сплата якого розстрочується на 5 років.

Співвласники багатоквартирного будинку можуть і не чекати на “лист щастя” від оператора, а вже зараз подбати про встановлення вузла обліку самостійно. Тим більше, що в такому разі вони можуть знайти на ринку вигіднішу у фінансовому плані пропозицію і витратити зрештою менше, ніж це би зробив оператор зовнішніх інженерних мереж.

3. Закон вимагає, що всі приміщення в будівлях, приєднаних до мереж централізованого тепло- і водопостачання, або забезпечених автономним тепло- та/або водопостачанням (власна котельня, свердловина), повинні бути обладнані вузлами розподільного обліку теплової енергії і води відповідно (т. зв. “квартирними” лічильниками).

Такі положення включено до закону з метою стимулювати окремих власників квартир і нежитлових приміщень економити теплову енергію і воду у своїх приміщеннях. Адже, хоча всі споживачі в будівлі і повинні оплатити весь об’єм теплової енергії чи води, що був поставлений до будівлі, але хто скільки конкретно заплатить, залежить від того, хто скільки спожив. За загальним правилом, передбаченим законом, обсяги спожитих послуг, визначені за допомогою будинкового вузла обліку, з метою оплати розподіляються між споживачами пропорційно до показань квартирних вузлів обліку. А тому є сенс і стимул економити і в будинку (наприклад, зачиняти двері й кватирки в під’їзді, через які “тікає” тепло, утеплювати будинок), так і в окремо взятій квартирі (ущільнювати вікна, обладнувати радіатори регуляторами тощо).

Обов’язок із обладнання окремих приміщень вузлами розподільного обліку (“квартирними” лічильниками) закон покладає на самих власників приміщень. З метою стимулювати їх до виконання цього обов’язку, закон передбачив, що в низці випадків різниця між показаннями будинкового і сумою показань квартирних вузлів обліку розподілятиметься на власників приміщень, не обладнаних вузлами обліку. Тобто, той, хто зволікатиме зі встановленням квартирного лічильника, ризикує сам оплачувати всі “небаланси” в будівлі.

4. Закон прямо визначив основні принципи розподілу обсягів споживання комунальних послуг, визначених за допомогою будинкового вузла обліку, між споживачами в будівлі.

Докладний опис цих принципів зайняв би забагато місця - та й не є метою цієї статті. Однак ми можемо коротко сформулювати основний підхід: спершу від обсягу споживання, визначеного будинковим лічильником, віднімаються обсяги, витрачені на загальнобудинкові потреби (наприклад, опалення місць загального користування для теплової енергії або полив газонів для водопостачання), а далі решта розподіляється між споживачами пропорційно до показань їхніх квартирних вузлів обліку. Якщо частина приміщень вузлами обліку не обладнана, то ті, хто має квартирні лічильники, платять лише за ними, а залишок решти між показаннями будинкового і сумою показань квартирних лічильників розподіляється між усіма “безобліковими” споживачами; зазвичай це менш вигідно, ніж платити за показаннями квартирного лічильника.

Щоправда, повноцінне застосування цих принципів розподілу буде можливим лише тоді, коли Мінрегіон затвердить відповідну методику, як того вимагає закон.

5. Враховуючи, що відтепер у нарахуваннях плати за комунальні послуги первинними є показання будинкових вузлів обліку, до яких більшість споживачів не має безпосереднього доступу, закон передбачив низку вимог із забезпечення споживачів обліковою інформацією.

Так, закон передбачає, що в рахунку за відповідні комунальні послуги та в додатках до нього (або на сайтах виконавців комунальних послуг) споживачам має повідомлятися, зокрема, така інформація:

- обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період (як для окремого приміщення, так і для будівлі в цілому), а також показання відповідних вузлів обліку, або застосоване розрахункове або середнє споживання;

- стан розрахунків зі споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення);

- середній обсяг споживання та середній розмір плати за комунальну послугу іншими споживачами відповідної категорії (у тому числі в розрізі класів будівель), яким комунальну послугу надає цей виконавець;

- рекомендації щодо можливих заходів із підвищення енергоефективності будівель, інформація про державні цільові та інші програми підвищення енергоефективності, контактна інформація та порядок одержання додаткової інформації.

Виконавець також забезпечує споживачам доступ до інформації про динаміку споживання комунальних послуг (шляхом надання споживачам доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів або через інтерфейс вузлів обліку):

- інформація про щомісячний обсяг споживання комунальних послуг за останні три роки;

- інформація про щоденні, щотижневі, щомісячні та щорічні обсяги споживання комунальних послуг за останні два роки, якщо вузли обліку дають змогу отримувати таку інформацію.

Такі вимоги закону, як очікується, дозволять споживачам ефективно контролювати правильність нарахування виконавцем плати за послугу (і правильність розподілу обсягів спожитої послуги між споживачами), а також коригувати свою поведінку і звички з метою економії ресурсів.

Коротко розкривши основний зміст закону, розгляньмо тепер поширені домисли навколо нього.

Частину “міфів” про новий закон ми вже розглянули і спростували раніше.

Одним із поширених останнім часом став домисел про те, що Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” нібито вимагає перегляду раніше укладених договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирних будинках. Логіка поширювачів цієї інформації така: якщо закон передбачає розрахунки на підставі “будинкових” вузлів обліку, то відтепер і договори про надання комунальних послуг повинні укладатися лише “колективні”, “на будинок в цілому”, а не з кожним окремим власником квартири чи нежитлового приміщення. Розвиваючи цю логіку далі, деякі підприємства вже поспішили звернутися, зокрема, до об’єднань співвласників багатоквартирного будинку з вимогою/пропозицією укласти “колективний” договір про надання комунальних послуг.

Насправді Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” взагалі не зачіпає питань укладання, зміни чи припинення договорів про надання комунальних послуг - це просто не його сфера регулювання (нагадаємо, це - сфера регулювання Закону України “Про житлово-комунальні послуги”). Закон так само не містить ні вимог ні дозволів щодо зміни або припинення раніше укладених договорів про надання комунальних послуг. Тому виконавці комунальних послуг зобов’язані й надалі виконувати їхні умови та надавати послуги згідно з раніше укладеними договорами.

Щодо ОСББ окремо зауважимо, що питання обрання моделі договірних відносин щодо надання комунальних послуг (один “колективний” договір чи окремі договори з кожним власником квартири), згідно зі статтею 22 Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”, належить до компетенції загальних зборів об’єднання і є вільним вибором співвласників.

Інший домисел - що нібито для встановлення вузла комерційного обліку в багатоквартирному будинку самі співвласники (або ОСББ) повинні звернутися до оператора, перед тим прийнявши відповідне рішення на зборах співвласників або загальних зборах.

Насправді, як ми вже показали вище, закон покладає на оператора обов’язок ініціювати встановлення будинкового вузла обліку, причому “за замовчуванням” згода співвласників презумується, і збирати збори потреби немає. Насамкінець, зауважимо, що ті оператори, які вже нині звертаються до ОСББ із листами щодо встановлення вузлів обліку, дещо випереджають події. Адже закон вимагає, щоб оператор зовнішніх інженерних мереж повідомив власників (співвласників) будівлі (а не ОСББ) про намір встановити вузол комерційного обліку в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. А такий порядок наразі не затверджений.

   Проект USAID "Муніципальна енергетична реформа в Україні"